ВІКТОР ПЕТРОВ ПРО ПРОБЛЕМУ ФЕОДАЛІЗМУ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

Справа 258 з особового фонду Віктора Петрова (№ 16) в Науковому архіві Інституту археології НАН України містить неопублікований машинопис без назви, який розглядає проблему існування феодалізму в Київській Русі. Згідно дат публікації цитованих тут досліджень, цю працю Петров закінчив не раніше 1956 року, коли він переїхав із Москви до Києва для постійного проживання та розпочав роботу в Інституті археології Академії наук УРСР. Машинопис складається з двох розділів та пʼяти підрозділів:

Розділ I. «Розвиток виробництва в другій половині I тис. н.е.»:

– «Сільське господарство та промисли»;
– «Ремесло та торгівля»;

Розділ II. «Розвиток суспільних відносин в другій половині I тис. н.е.»:

– «Розпад первісно-общинного ладу»;
– «Формування феодального суспільства»;
– «Утворення давньоруської держави».

Текст витримано в рамках марксистського погляду на історичний розвиток, в основі якого є обов’язковий для всіх суспільств перехід через п’ять послідовних економічних етапів розвитку званих формаціями. Попри ідеологічну рамку, цінним у цьому дослідженні є систематизація найновіших для того часу результатів археологічних розкопок поселень та могильників з періоду, що передував постанню або співпадав із початками існування Київської Русі. Петров наголошував в тексті на важливості саме археологічних джерел, з огляду на нестачу писемних відомостей із цього часу. У тексті дослідник переважно концентрувався на аналізі пам’яток черняхівської та зарубинецької культур, вивченням яких Петров займався особисто в 1950-х роках в складі ряду експедицій на території Української та Молдовської РСР. Як зазначає дослідник Віталій Андрєєв:

«В цей час проблеми походження словʼян виходять на перший план радянської археології та історії. Особливе місце в етногенезі словʼян відводилося зарубинецькій та черняхівській культурі. В такій ситуації ідеї, висловлені В. Хвойкою на початку XX ст. про автохтонність та словʼянську приналежність цих культур, отримали нове народження й велику прихильність серед радянських вчених».

Попри згадану тенденцію, Петров у своєму тексті з обережністю висловлювався про етнічне походження представників обох культур, які він пов’язував між собою. На думку Петрова, слов’янським субстратом можна лише почасти пояснити їхнє походження.

У час написання цього тексту Петрову було близько 60-ти років, тому з огляду на вік та стан здоров’я він би міг не виїздити в поле. Проте у листі до Софії Зерової він писав, виявляючи енергію та завзяття, знані лише справжнім дослідникам:

«Конечно, раскопки далеко не легкое дело, и я это прекрасно понимаю. (…) Но что такое археология без раскопок?»

Використана література:

Вікторія Сергієнко